Час читання 1 хвилина 
Транспедикулярна фіксація хребта: що це і коли потрібна
Захворювання і травми хребта часто призводять до тривалого болю та втрати рухливості. У випадках, коли консервативне лікування вже не допомагає, сучасна нейрохірургія пропонує високоефективні методи стабілізації хребта, що дозволяють повернути пацієнта до активного життя і запобігти прогресуванню структурних змін. Одним із таких методів є транспедикулярна фіксація — операція на хребті, яка завдяки своїй надійності, передбачуваним результатам і можливості ранньої реабілітації стала головним способом лікування багатьох патологій.
(A) Збільшені сагітальні та спрямовані наперед сили внаслідок використання увігнутого стрижня та коротшого, виступаючого (proud) розташування проміжного педикульного гвинта.
(B) Сили, спрямовані наперед, від конструкції «гвинт–стрижень» із реактивними силами, спрямованими назад, з боку переднього зв’язкового комплексу та періостальної манжетки, що сприяє зближенню уламків вибухового перелому та інтактної кісткової тканини.
(C) Міжуламкові рухи фрагментів при вибуховому переломі.
Суть операції
Транспедикулярна фіксація хребта — це сучасний метод хірургічної стабілізації хребетного стовпа, який застосовується тоді, коли природні анатомічні структури вже не можуть утримувати хребці у правильному положенні. Суть операції полягає у встановленні спеціальних імплантів у ніжки хребців, що дозволяє створити міцну опорну конструкцію та відновити стабільність у пошкодженому сегменті. Ці імпланти з’єднуються між собою металевими стрижнями, формуючи єдину фіксуючу систему, яка бере на себе частину навантаження та запобігає патологічним рухам між хребцями.
Метод називається «транспедикулярним», оскільки доступ до хребця відбувається через його ніжки — це забезпечує високу точність та безпечність імплантації. Такий спосіб дає змогу не лише зафіксувати хребці, а й виконати необхідну декомпресію нервових структур у випадках, коли пацієнт страждає на неврологічні симптоми через стискання корінців або спинного мозку. У багатьох випадках фіксація поєднується зі спондилодезом — створенням кісткового блоку між хребцями для отримання довготривалої стабільності. Для цього між тілами хребців може встановлюватися кейдж, який підтримує правильну висоту сегмента і з часом обростає кістковою тканиною.
Операція виконується під загальним наркозом і використовує інтраопераційну навігацію або рентген-контроль, що дозволяє точно визначати траєкторію кожного гвинта та уникати пошкодження нервових структур. Завдяки сучасним матеріалам і технікам фіксація стає не лише ефективною, але й максимально безпечною. Транспедикулярна стабілізація хребта дає можливість швидко відновити його опорну функцію, зменшити біль, виправити деформацію та забезпечити умови для зрощення кісткових структур, що робить її одним із ключових методів у нейрохірургічному лікуванні захворювань та травм хребта.
Коли потрібна транспедикулярна фіксація хребта
Показання до транспедикулярної фіксації досить широкі. Вона застосовується тоді, коли хребет втрачає стабільність або існує значний ризик деформації, компресії нервових структур чи прогресуючого болю.
Одним з найбільш частих показань для проведення операції є дегенеративні захворювання хребта, зокрема:
- Коли застосовується транспедикулярна фіксація
- Метод використовується у випадках, коли хребет втрачає стабільність або існує ризик її втрати:
- нестабільність хребта після травм (переломи, вивихи);
- міжхребцеві грижі з ознаками сегментарної нестабільності;
- спондилолістез (зміщення хребців);
- дегенеративні захворювання хребта з больовим синдромом;
- пухлини, метастази, інфекційні ураження;
- деформації хребта (сколіоз, кіфоз);
- після декомпресійних операцій, коли потрібно “підсилити” сегмент.
(A) Передопераційна комп’ютерна томографія (КТ), сагітальна проєкція.
(B) Інтраопераційна корекція: рентгенограма в сагітальній проєкції.
(C) Негайна післяопераційна комп’ютерна томографія (КТ), сагітальна та корональна проєкції.
(D) Контрольне обстеження через 6 місяців: передньо-задня та бокова проєкції.
(E) Контрольне обстеження через 2 роки: передньо-задня та бокова проєкції.
Показанням для проведення операції також можуть бути ускладнені грижі хребта. Не всі грижі потребують стабілізації, але якщо грижа поєднується зі зміщенням хребця, значною дегенерацією сегмента або повторюється після попереднього лікування, транспедикулярна фіксація дозволяє відновити стабільність та запобігти подальшим рецидивам. Також фіксація потрібна тоді, коли для видалення грижі необхідно прибрати значну частину кісткових структур, через що виникає ризик нестабільності.
Окрім цього, транспедикулярна стабілізація необхідна при травмах хребта, коли внаслідок перелому хребець втрачає свою міцність і не може забезпечувати функціональну опору. Такий стан небезпечний ускладненнями, включно з пошкодженням спинного мозку, тому стабілізація є обов’язковим етапом лікування.
Також операція показана при деформаціях хребта, зокрема сколіозі, кіфозі чи суттєвій асиметрії, що впливає на нормальну біомеханіку руху. У таких випадках фіксація дозволяє скоригувати вісь хребта і запобігти прогресуванню викривлення.
Ще одним показанням є пухлини хребта та метастатичні ураження. Видалення патологічного утворення часто супроводжується руйнуванням частини кісткових структур, тому для збереження стійкості сегмента необхідне встановлення імплантів.
Остаточне рішення про необхідність транспедикулярної фіксації хребта приймається лише після детального обстеження, яке дозволяє точно визначити характер ураження та ступінь нестабільності. Зазвичай пацієнту проводять МРТ для оцінки стану міжхребцевих дисків і нервових структур, КТ для детального аналізу кісткових змін, а також призначають консультації профільних спеціалістів. Всі ці обстеження можна пройти у Києві в медичному центрі DocLife. Клініка працює без вихідних, щоб забезпечити вам доступ до медичної допомоги у будь-який зручний момент.
Порада від нейрохірурга Наталії Скіжа
Якщо ви тривалий час відчуваєте біль у спині, який не піддається лікуванню медикаментами чи фізіотерапією, не відкладайте консультацію у спеціаліста. Нестабільність хребта може прогресувати, а раннє хірургічне втручання значно покращує шанси на повне відновлення анатомічної структури хребетного стовпа та знижує ризик ускладнень.
Імпланти та кейджі
Сучасна хірургія хребта використовує різноманітні імпланти, кожен з яких має свої особливості та переваги. Найважливішим елементом конструкції, яка підтримує стабільність хребетного стовпа, є транспедикулярні гвинти. Вони виготовляються з біосумісних матеріалів, найчастіше — титану або його сплавів, що забезпечує міцність, низьку вагу та відсутність ризику відторгнення. Гвинти вводяться у ніжки хребців і слугують основною точкою опори для всієї конструкції.
Другим ключовим елементом є стрижні, які з’єднують між собою транспедикулярні гвинти. Вони забезпечують правильну вісь і жорсткість фіксації. Стрижні можуть мати різний діаметр, форму та жорсткість, що дозволяє адаптувати систему до конкретної анатомії пацієнта.
У випадках, коли потрібне додаткове відновлення міжхребцевого диска, використовуються імпланти типу кейдж. Це спеціальні вставки, які замінюють диск і створюють оптимальні умови для формування спондилодезу — зрощення сусідніх хребців. Кейджі можуть бути виготовлені з титану, карбонового композиту або полімерних матеріалів. Вони мають спеціальні отвори для заповнення кістковим матеріалом, що сприяє формуванню міцного кісткового блоку.
У складних випадках застосовуються додаткові елементи: поперечні конектори, пластини або розширені конструкції для корекції значних деформацій. Вибір імплантів залежить від діагнозу, віку пацієнта, стану кісткової тканини та обсягу необхідної корекції.
Відновлення після операції
Період відновлення після транспедикулярної фіксації хребта є важливим етапом, який впливає на кінцевий результат лікування. Завдяки сучасним методам анестезії та мінімально інвазивним технікам, більшість пацієнтів встають на ноги вже у перші дні після операції. На ранньому етапі рекомендується носити спеціальний корсет або ортез, що підтримує хребет у правильному положенні та допомагає уникнути надмірних навантажень.
Фізична активність збільшується поступово. Спочатку це короткі прогулянки, потім спеціальні вправи під контролем реабілітолога. Важливо уникати різких рухів, скручувань і підйому важких предметів протягом кількох місяців. Правильно підібрана реабілітаційна програма сприяє формуванню міцного кісткового блоку, зменшенню м’язових спазмів і відновленню повноцінної рухливості.
Велике значення має контроль больового синдрому. У перші дні після операції призначають знеболювальні препарати, протизапальні засоби та, за необхідності, міорелаксанти. З часом біль зменшується, а пацієнт повертається до нормальної активності.
Успішне відновлення також залежить від стану кісткової тканини. Якщо у пацієнта є остеопороз, призначаються препарати для покращення якості кісткової тканини, що підвищує ефективність формування спондилодезу. Важливо дотримуватися всіх рекомендацій лікаря та регулярно проходити контрольні обстеження.
Зазвичай на повне відновлення потрібно від кількох місяців до року — цей термін залежить від обсягу операції, наявності супутніх захворювань та індивідуальних особливостей організму. В більшості випадків транспедикулярна стабілізація хребта дозволяє повністю позбутися хронічного болю, усунути неврологічні симптоми та повернутися до активного життя.
Консультація нейрохірурга у Києві
Транспедикулярна фіксація хребта є найефективнішим методом стабілізації хребетного стовпа при дегенеративних захворюваннях, травмах, деформаціях і пухлинах. Сучасні імпланти дозволяють забезпечити надійну фіксацію, точне відновлення анатомічної структури та мінімальний ризик ускладнень. Якщо вам потрібна оцінка стану хребта або ви хочете дізнатися, чи підходить вам транспедикулярна фіксація, зверніться за консультацією до нейрохірурга Наталії Скіжа.
